Іудейська релігійна громада "Міцва"
Навчально-виховний комплекс "Міцва-613"

  • Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
  • 38 0456 353 144

Семінар "Януш Корчак.Педагогіка любові"

  Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами.

І. Бауер, ізраїльський історик,

член вченої ради музею «Яд ва-Шем»

Семінар-практикум на тему:

«Януш Корчак. Педагогіка любові»

 

План семінару

1.Відеоролік – відеоряд «Януш Корчак» (із супроводом пісні на івриті).

2.Вступне слово з оголошенням теми семінару і присвяти Янушу Крчаку і жертвам Холокосту. (Андрющенко Н. І. )

3.Відео «Святкування Днів Януша Корчака в Києві»

4.Презентація «Метелики в гетто не живуть» (Ципуга В. І. )

5.«Людиноненависницькій ідеології – ні!! – міні-лекція (Маковська В. П. )

6.Відео «70-летию гибели Я. Корчака»

7.Літературний блок + орігамі (Двухбабна А. О. , Іванова Л. В.)     Відео «Пам’ять про Я. Корчака»

8.Перегляд відеовистави «Кадиш»

9.Педагогічний блок «Як любити людину» (Бакун Л. М.)

10. Молитви Януша Корчака:

-молитва вихователя (Бакун Л. М.);

-молитва матері (Оненко В. В.)

 

11. Заключна частина презентації «Метелики …» (Ципуга В. І.)

12. Відео «10 заповідей для батьків»

13. Заключне слово директора.

 

Матеріали семінару

Основні дати життя та діяльності Януша Корчака

1878, 22 липня – у Варшаві народився Генрік Гольдшміт (майбутній Януш Корчак).

1891-1896 – навчання у гімназії.

1898-1904 – навчання на медичному факультеті Варшавського університету.

1898 – початок літературної діяльності Генріка Гольдшміта. Отримує літературну премію за п’єсу “Яким шляхом?”, обирає псевдонім Януш Корчак.

1899 – подорож до Швейцарії з метою знайомства з педагогічною діяльністю Песталоцці.

1901, січень-квітень – публікація першої повісті “Дитя вулиці”.

1905, квітень–1910 – працює лікарем дитячої лікарні ім. Берсонів і Бауманів у Варшаві.

1904-1905 – публікація другої повісті “Дитя салону”.

1905–1906 – служба військовим лікарем у російській армії, участь у російсько-японській війні.

1906-1911 – удосконалює свій досвід лікаря у Берліні, Парижі та Лондоні. Працює вихователем у єврейських та польських літніх дитячих таборах. Продовжує літературну діяльність.

1911, грудень–1942 – очолює Дім Сиріт для єврейських дітей у Варшаві (Крохмальна, 92).

1914-1918 – військовий лікар російської армії під час Першої світової війни, перебуває на території України (Тернопіль-Київ). Працює в сиротинцях для українських дітей під Києвом.

1918 – повернення до Варшави. Продовжує роботу в Домі Сиріт.

1919 – створює разом з Марією Фальською сиротинець “Наш Дім” для польських дітей.

1920 – перша публікація книги “Як любити дітей”. У наступних публікаціях (з 1929) – “Як любити дитину”.

1923 – Організація бурси в Домі Сиріт. Публікація книги “Король Мацюсь Перший”.

1924 – видання книги “Банкрутство малого Джека”.

1925-1939 – співпраця з часописом “Спеціальна педагогіка”.

1925, грудень – публікація книги “Коли я знову стану маленьким”.

1926, червень – організація першого дитячого часопису “Малий пшегльонд” (“Малий огляд”).

1929 – публікація праці “Право дітей на повагу”.

1931 – перша вистава п’єси “Сенат шаленців”.

1934, 1936 – подорож до Ерец-Ісраель [Палестина].

1935-1936 – праця на польському радіо – “Бесіди Старого лікаря”.

1939 – публікація “Жартівливої педагогіки”.

1939, вересень – у перші дні Другої світової війни Корчак разом із старшими дітьми чергує на даху Дому Сиріт під час бомбардувань; допомагає пораненим та бездомним.

1940, листопад – переселення Дому Сиріт до Варшавського гетто.

1940-1942 – перебування у Варшавському гетто. Корчак пише “Щоденник”. Опікується ще одним дитячим притулком по вул. Дзєльна, 39.

1942, 18 липня – вистава “Пошта” за п’єсою Рабіндраната Тагора в Домі Сиріт.

1942, 4 серпня – останній запис у “Щоденнику”.

1942, 5 серпня – разом з дітьми та персоналом Дому Сиріт Корчака депортовано до табору смерті Треблінка. Того ж дня страчено у газовій камері разом з вихованцями.

Читайте Януша Корчака! Читайте щоразу, коли, відчуваєте, що не можете впоратися із роздратуванням і гнівом як реакцією на той чи інший вчинок своєї дитини, коли сумніваєтеся у своїй правоті. Дорослі повинні засвоїти, що «ДІТЕЙ немає – є ЛЮДИ, але з іншим масштабом понять, іншим запасом досвіду, іншими бажаннями, іншою грою почуттів...»

 

Десять заповідей виховання для батьків від Януша Корчака

Януш Корчак – видатний педагог, лікар, письменник, що пропагував повагу до дитини.

1. Не очікуй, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя другому, той – третьому, і це найсправедливіший закон Подяки.

3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.

4. Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силі і, будь певен, їй воно тяжке не менше, ніж тобі, а може, й більше, оскільки в неї немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі для зберігання й розвитку в ній творчого вогню. Це вільна любов матері й батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але душа, дана на зберігання.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.

10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, безталанною, дорослою. Спілкуючись із нею – тішся, бо дитина – це свято, яке поки з тобою....

  

Януш Корчак

Как любить ребенка

(Отрывок)

Ты говоришь:

 - Он должен... Я хочу, чтоб он...

И ищешь примера, которому он должен быть подобен, моделируешь жизнь, достойную его.

Ну и что ж, что вокруг – посредственность и обыденность. Ну и что ж, что вокруг – серость.

Люди хлопочут, копошатся, суетятся,   -   мелкие заботы, ничтожные стремления, пошлые цели...

Обманутые надежды, иссушающая печаль, вечная тоска...

Несправедливость торжествует.

Холодеешь от ледяного равнодушия, от лицемерия перехватывает дыхание.

Оснащенные иглами и когтями нападают, тихие уходят в себя.

И ведь не только страдают люди, но и мараются...

Каким ему быть?

Борцом или тружеником, вождем или рядовым? А может, пусть будет просто счастливым?

Где счастье, в чем оно? Знаешь ли ты дорогу к нему? И существуют ли те, кто знает?

Справишься ли ты с этим? Можно ли все предвидеть, ото всего защитить?

Твой мотылек над бурлящим потоком жизни. Как придать ему твердости, а не снижать полета, как укрепить его крылья, а не подрезать их?

Собственным примером, помощью, советом, словом? А если он их отвергнет?

Через 15 лет он будет смотреть в будущее, ты – оглядываться в прошлое.

В тебе - воспоминания и опыт, в нем – непостоянство и дерзкая надежда. Ты колеблешься - он ждет и верит, ты опасаешься – ему все нипочем.

Молодость, если она не насмехается, не отталкивается, не презирает, всегда стремится исправить ошибки прошлого.

Так должно быть.

И все же... Пусть ищет, только бы не заблудился, пусть штурмует вершины, только бы не расшибся, пусть корчует, только бы не поранился, пусть воюет, только осторожно-осторожно...

Он скажет:

- А я думаю иначе. Хватит меня опекать.

- Значит, ты не веришь мне?   Значит, я тебе не нужна? Ты тяготишься моей любовью? Неосторожный ребенок. Бедный, не знающий жизни... Неблагодарный!

Неблагодарный.

Разве земля благодарит солнце за то, что оно светит? Дерево-семечко, из которого оно выросло? А разве соловей посвящает свои трели матери за то, что та когда-то обогревала его собой?

Отдаешь ли ты ребенку то, что сам получил от родителей, или одалживаешь на время, тщательно учитывая и подсчитывая проценты?

Разве любовь - услуга, которую можно оплатить?

   Молитва матери  

Склонилась я над тобой, дитятко родное, отчего ж ты, крошечка, так мне дорога? Знаю, похожа ты на тысячу других, но верю, верю твердо, что ты — единственная, и даже не видя — узнаю тебя по голосу, и не слыша — узнаю по губам, сосущим грудь мою.

Понимаю тебя без слов. Ни звука не издашь, только взглянешь просительно — и я тотчас очнусь, даже если и сплю глубоко. Дитя мое, ты — подлинный смысл моей жизни, трепетное поминание, нежная печаль, надежда и опора.

Будь счастливо, дитятко. Господи, прости, что не к Тебе призываю. Если и молюсь, то из страха, что Ты, ревнивый, можешь мое дитя обидеть. Даже Тебе, Господи, боюсь eгo доверить         — Ты ведь, бывает, отнимаешь у матери дитя, у дитяти - мать. Скажи, зачем Ты это делаешь? Не упрек это. Господи, лишь вопрос.

Прости мне, Господи, что люблю мое дитя больше, чем Тебя. Ведь это я произвела его на свет. Но и Ты, Господи, его сотворил. Мы оба за него в ответе. Оба виноваты, что, едва народившись, дитя уже страдает. И оба заботиться о нем должны.

Страдает — плачет.

Господи, люблю я малютку мою без памяти. А может, я Тебя в ней люблю? Ибо Ты существуешь, существуешь в этой крошке — Господи, Велика Тайна Твоя. Не верю я, что грешна: когда б грех был, то и любовь моя былa бы грешной. Но разве любовь матери к ребенку может быть грешной?

Не трогают меня страдания - знаю, их много на свете. Не трогают слезы — знаю, много их, много. Не трогают — не стану притворяться. Лишь твои, дитятко, слезы и улыбка — забота моя сердечная.

Ты — мои сладостные оковы из жасмина и звезд, ты цветок прощения, мой радостный сон об искуплении, солнечная вера, кроткая надежда, розовое облако, трель жаворонка.

Господи, дай моей малютке счастья, чтоб не пожалела, мы с Тобой жизнь ей дали. Правда, я не знаю, что такое счастье, но Ты — знаешь, должен знать. Так дай же!

Склонилась я над тобой, дитятко родное, горячо молю о счастье твоем, Видишь ли ты это, понимаешь ли, поймешь ли когда-нибудь? Ответь! Ответь легким дрожанием век, движением маленькой ручонки, дай знак, которого никто не поймет, кроме нас двоих: Бога и меня — твоей матери. Скажи, что не будешь в обиде на жизнь и на меня, скажи, дитя мое, скажи, молитва сердечная!

                                    

Молитва воспитателя

Я не возношу Тебе длинных молитв, о Господи. Не посылаю бесчисленных вздохов. Не бью низкие поклоны. Не приношу богатые жертвы во славу Твою и хвалу. Не стремлюсь вкрасться к Тебе в милость. Не прошу почестей.

Нет у моих мыслей крыльев, которые вознесли бы песнь мою в небеса.

Слова мои не красочны и не благовонны — не цветисты. Устал я, измучен.

Глаза мои потускнели, спина согнулась под грузом забот.

И все-таки обращаюсь к Тебе, Господи, с сердечной просьбой. Ибо есть у меня драгоценность, которую не хочу доверить брату-человеку. Боюсь — не поймет, не проникнется, пренебрежет, высмеет.

Всегда пред Тобой я — смиреннейший из смиренных, но в этой просьбе моей буду неуступчив.

Всегда говорю с Тобой тишайшим шепотом, но эту просьбу мою выскажу непреклонно.

Повелительный взор свой устремляю в высь небесную.

Распрямляю спину и требую – ибо не для себя требую.

Ниспошли детям счастливую долю, помоги, благослови их усилия.

Не легким путем их направи, но прекрасным.

А в залог этой просьбы прими мое единственное сокровище: печаль.

Печаль и труд.

Пам'ятна листівка «Як любити дитину» (за книгою Януша Корчака) 

1. Не відштовхни грубо дитину, коли вона запитує. 

2.Підтримуй мрії дитини. Мрії - це її програма життя.   

3. Склади з нею план: як пізнати себе, як перемогти себе, як докласти зусиль, як шукати свій шлях. 

4. Пізнай себе перш, ніж захочеш пізнати дітей.  

5. Будь для дитини взірцем у всьому.  

     6. Люби «незручних» дітей. Вони - ферменти твоєї совісті, тирани твого терпіння.   

     7. Не дозволяй зазнаватися успішним дітям. 

     8. Не будь байдужим до прохань дитини, її втрат.  

     9. Критично оцінюй свої помилки і не повторюй їх.   

     10. Не нехтуй дріб'язковими епізодами, за ними може стояти ціла проблема.  

 11. Не використовуй слів, які б’ють по самолюбству і почуттях дитини, як раніше сікли різками    тіло.   

    12. Знай, що діти довго пам'ятають образи.  

    13. Не висміюй дитину в присутності інших.  

    14. Дослухайся до дитячих скарг, вивчай їх і ти знайдеш спосіб багато в чому допомогти.   Скарги - ключ до таємниці дитячої душі.   

    15. Пошепки роби зауваження.   

    16. Не будь смішним у незворушності своїй.  

    17. Поважай таємниці дитини.  

    18. Не читай моралі донощикам. Достатнє покарання - відсутність інтересу до повідомлення.   

    19. Дозволь дітям помилятися і радісно прагнути до самовдосконалення.   

    20. Прощай брехню дітям.   

    21. Не вимагай від дітей любові до себе і самопожертви.   

    22. Не придушуй дитину своїм авторитетом.   

  23. Дозволь дітям у яку-небудь виняткову хвилину в щирій бесіді сказати тобі по-товариськи, що вони про тебе думають.  

    24. Зазирни в душу «нещирих» дітей, вони шукають твого захисту.  

    25. Не відштовхни слабких тілом і бідних духом дітей. Придивись уважніше до тих, що стоять осторонь.   

    26. Умій назвати дитину в щирій бесіді зменшувальним ім'ям, яким кличе мама.  

    27. Занотовуй те, що вразило в дитині.   

  28. Не існує «фе»: вихователь, якого нудить від брудних дитячих ніг, який не виносить неприємних запахів, - нехай якомога швидше йде працювати в крамницю, контору, куди хоче, бо немає нічого більш принизливого, ніж заробляти на хліб з відразою.   

   29. Май терпіння до дітей, що спізнюються. Вони - мірило терпіння вихователя. Вони такими і повинні бути.  

   30. Дитина - це «пергамент», суцільно вкритий ієрогліфами. Зумій його прочитати і вкласти свій добрий зміст.

    

 

Навчально-виховний комплекс "Міцва-613"